Які же ми були багаті,

Щасливі, люблячі усі,

Горіло сонце як багаття,

І було радісно як в сні

Та посягнули наші "браття"

Не дали квітнути весні.

А ми хотіли собі жити

Ми будували новий дім,

Щоб у добрі його обжити,

Ми в ньому були раді всім

Були наївні ми як діти

І щиро вірили чужим.

Нам посміхались і казали

Ми всі молодші, не такі,

А ми словам тим віру мали

Ковтали ті слова гіркі

Аж поки нам не показали

Які ж вони усі гидкі.

І довелось нам пригадати

Що длилось понад триста літ

Кого прийшлось нам віддавати

/І скільки ще їм треба дати

Тих жертв тим катам із боліт/

У жертву катам із боліт.

Навіщо ж не хотіли знати

Прийшлось нам болісно зростати

І дивувати увесь світ.

Та шкода, бо не всі зросли

І досі є такі що вірять

В брехливі ката голоси

Які нам зради тихо сіють.

Та згинуть кати від роси,

Нащадки житом все засіють.