мій голос гримить на схід,

мій голос гримить на північ:

хитається білий світ,

намагається дати відсіч.

мій погляд повернутий в бік,

стараюсь заглянути в очі,

тіл ворога втрачений лік,

прокляття в той бік шепочу:

впадеш ти, враже, на ніж,

і навічно впаде твоя сила!

друга свого скоріше заріж,

і кинь в нашу братську могилу.

сини твої, враже, помруть

від рук твого рідного брата,

останню сорочку здеруть

царі з твого п’яного тата.

всі діти твої - вже раби

в руках твоїх нинішніх друзів,

віки у полоні ганьби

прожити тобі по заслузі.

перед смертю ти, враже, в боргу,

перед богом тобі не стояти,

як віднімуть у тебе тайгу,

у степи ти не зможеш тікати.

вже одна голова у орла:

хижий сокіл на стражі Сварога,

згорить церква твоя вся дотла,

бо ніколи не було там бога.

долю, враже, твою я зганьблю

твоїми же, враже, словами,

всі надії в болотах втоплю,

як посмієш з’явитись між нами.

кожне слово моє, як вогонь

в твоїм серці навік запалає,

ти отримаєш тільки свого,

твої ж руки тебе покарають.

ми є ті хто ми є, наратив

твій же, враже, тебе здоганяє,

за Батурин ти ще не платив,

Люди правди в вухах залунають.

ми є ті хто ми є і закон

такий враже, що маєш платити.

сам себе ти загнав у полон,

за різню тобі в холоді жити,

а за Голод, Ай-петрі, Херсон

на свободі тобі не ходити.

наша воля така: двадцять два -

це віки твої, враже, спокути,

що посіяв, того і жнива,

ключ, замок і волі цій бути!