Спливають, як вода, хвилини.

ти проживаєш тихо дні:

складні думки, тяжкі години..

в тих днях ти тонеш у вині,

ти розкладаєш по площинах

думки веселі і сумні.

летять як вітер ті думки,

та не роздує він багаття,

лиш тихо жевріють роки,

а в тих роках пусті заняття,

наївні, щирі, мов казки.

та йдуть в нікуди ті стежки.

Стежки сприймаєш за дорогу,

яка плететься, мов вінок,

та, зрештою, вона убога -

нудний, безрадісний танок,

і він ще й сповнений тривоги,

що встряла в серці, мов клинок.

покірно, як годинник, йде

те зморене життям серденько,

бо в ньому віра - більш ніде -

подавлена і вже слабенька.

То віра в мрію, що в думках

колись так радісно буяла,

та ти заплуталась в страхах,

які, мов звірі, чатували,

щоб ти здалась, щоб ти упала.

Та ти, любима, маєш час,

щоб свою мрію наздогнати,

бо кожне серце має шанс

та сили, щоб жахи здолати.

біжи до неї, доганяй,

вона твоя і буде завжди!

Розправ вже крила і злітай,

бери що хочеш, просто знай,

що мрії нищать негаразди.