Ще сонце не сіло, а він вже пливе:

великий, червоний, пихатий,

проміння холодне він мовчки зашле

як ґазда, до кожної хати.

А зорі сріблясті, мов в танець пітьми,

наш місяць собі зазивають.

І вітер шалений примкне до юрми

і пісню нічну заспіває.

Ту пісню ледь чутно, та пісня бринить,

дерева йому підспівають,

а хмари холодні затулять на мить

наш місяць, але не сховають.

А потім відступлять, а він вже вгорі:

спокійний, величний, багатий.

Володар тіней, він прийде на поріг,

неначе щось хоче забрати.

Не візьме чужого, все темне вбере,

погане собою осяє.

Як прийде пора, свій сон він нашле:

щасливі, кого обирає.

І так він святково пройде в небесах

все знизу собою освятить.

Аж поки не впаде ранкова роса

він буде свій лад диктувати.

Природа затихла, вже хмарки пливуть,

розкидані в небі як вата,

і пугачі більше до лісу не звуть,

бо сонцю живому вставати.