Від неба зірочка відпала,

десь пугач в висі зашумів,

я в небі поглядом шукала

де буде місце моїх снів.

Жовтневий холод - небо ясне,

та в серці жевріє тепло,

ця зіронька відпала вчасно:

я загадаю про житло,

де буде щирість і єднання,

там згаснуть всі мої страхи

і щезнуть всі переживання:

злетять в безодню, мов птахи.

Зірки сьогодні низько-низько,

земля вже холод віддає,

і тихий сон вже зовсім близько,

разом із ніччю настає.

Всі вимкну звуки в телефоні,

вже буду завтра з усіма,

помрію зараз як я в домі

не засинатиму сама.

Хоч і сама я і щаслива -

хотіла б це все розділить,

нічні розмови надважливі,

як і обіймів теплих мить.

Люблю це небо темно-синє,

до нього мрії надішлю,

воно собою світ накриє,

а я у сни свої помчу.