Як шкода мені тих, хто все буквально розуміє:

При виді крові вони мліють,

Як тільки слабшого зустрінуть,

одразу ж треба затоптати,

Бо треба якось їм піднятись.

Що правда їм, а що брехня -

Найголовніше їм відчути -

Воно праве, його почуто.

Що вчора гнуло - то забуло,

Чим кращим буде його ідол,

Тим голосніше він кричить,

Куди пошлють туди і піде,

Збирати те, що заблищить.

Які ж нещасні всі ці люди

І як багато їх, на жаль.

Куди не глянеш - вони всюди,

Насиплють їм - вони як кури

За три зернини побіжать.

Клювати будуть і квоктати

І іншим справи заважати

Вести по-гідному й відкрито.

Вони плюють в своє ж корито,

А потім всі їм винуваті.

І щоб, читач, таким не стати,

Тобі тре вчитись відрізняти

Що цінне справді, а що - ні,

Що в золоті, а що - в багні,

Читай між строк, і чуй півтони.

Не вір ні в які забобони,

Малюй собі своє майбутнє,

Зроби із себе сам щось путнє.

Як мудрість не дається з віком,

Так погляд не живе в повіках.