Оце і все, кинь поглядом на небо:

Обривки хмар прямують в нікуди,

Спішити відтепер тобі не треба,

Нажитись встиг, тепер лети.

Ти знав, скажи?

Не просто ж так прощався,

Не просто так зустрівся з усіма?

Тепер лежиш,

Засмучений на площі люд зібрався,

В надії, що це все не задарма.

Ненавиджу цю вашу Україну, скаже мама. 

Пізніше вона змириться, що Україна - це є ти,

Таке казати вона має право - 

Попереду незлічені години самоти.

Колись носив ти квіти тій коханій,

Яка у натовпі й не зможе підійти,

Бо не вона була колись обрана,

Бо потім їй єдиним став не ти.

Рандомні перехожі зупинились,

Щоб вшанувати твій останній путь,

Припали на коліно, похилились,

Червоні лиш гвоздики ще цвітуть.

Почесна варта службу знає,

Ти шану всю отримаєш як слід,

Оце і все, народ ще прибуває,

Але рушати треба далі, в інший світ.

Ще декілька зупинок і востаннє 

До тебе доторкнуться рідні всі,

Почуються не покидати їх благання

І десь далеко в небі гряне грім.