дивилась йому в очі,

аж думку загубила:

темніші за всі ночі,

вільніші за всі крила.

в очах читалась правда про розпач, про тривоги,

тяжкі переживання про ту його дорогу,

з якої не звернути, яку важка облога

так звузила до стежки, що не пройде підмога,

й залишила боротись, залишила самого…

в очах читалась сила: і духу і фізична,

читалась мудрість думки - така проста й незвична.

я бачила прощання та радість від любові,

що жила в його серці, бурлила в його крові.

не знаю як він зараз та чи побачу знову

ті очі надглибокі і в них гучну промову:

промову про свободу, промову про ту силу,

що змусила боротись, що волю відродила.

та знаю я напевне - той дух його величний

поширився вже всюди - такий легкий, містичний.

подумати так лячно, що він вже нас покинув,

що час його безстрашний безповоротно сплинув.

так боляче на серці, аж важко видихати,

він взяв на себе стільки - чи зможемо віддати?

в очах була надія, в очах читалась воля

і повная віддача раніш незнаній долі.

я думкою відправлю щоб вижив і не здався,

в очах отих бездонних мені сам бог читався.