Та звіряча натура не спить:

посміхнеться єхидним оскалом

і розірве худобу за мить -

не даремно назвалась шакалом.

Та худоба покірна біжить,

бо не хоче потрапити в пащу,

їй ще хочеться в стійлі пожить,

а не кінчити здобиччю в хащах.

А той шуляк у небі парить,

за бенкетом собі наглядає,

дочекається слушну ту мить - 

все, що лишиться, позабирає.

А худоба неначе живе,

щоб кормити собою шакалів.

їй не треба оружжя нове -

вона вірить, що жертва сакральна.