Ти палиш сірники, недопалки кидаєш в воду,

надієшся, цей ритуал 

як і ікони, яких у тебе всюди, 

ти думаєш, тебе це вбереже,

ракета прилетить в сусідній двір - не твій,

не твоїх рідних дім згорить -

то просто перехожі, якісь люди.

Ти віриш, що чекаєш правди, якоїсь справедливості до себе,

що от нарешті й ти отримаєш щось зверху. 

Ти знаєш - ти не заслужив, але ж так хочеться безплатної хлібини.

Так хочеться визнання, похвали і ось воно вже ніби йде до тебе, лиш дочекатися.

Яка різниця, то ж чужа дитина

залишилась без мами

і не тобі шукати ті слова, щоб пояснити їх страшні новини.

То ж не твоя дитина..

Ти хрестишся на образѝ, 

мовчиш коли жаліються на долю,

мовчиш коли військовим віддають пошану, 

ти віриш що чекаєш волю,

якої ти й не знав ніколи.

Феміда все ж підніме терези!

Ти символічно палиш свічку ніби то незгоди, 

недопалок кидаєш в воду,

залиєш все, забудеш ніби назавжди.

Ти кажеш не про мене це,

тоді не я і не до мене.

Проігнороване вернеться - ти це знаєш!

Ти кажеш не твоя війна, але ж твоя свобода, 

твоє життя в безпечності й достатку.

Не плюй у наші води: тобі з них пити.

Тобі тут жити, тобі дивитись в очі

тим, хто віддавав найважливіше.

Не збагатять тебе ті статки.

Якщо вони прийдуть ти житимеш й чекатимеш на кулю, 

бо знаєш що ти наробив.

Ти все це знаєш. 

Ти думаєш, це гроші є причина, 

але в душі тебе гризе провина! Провина не твоя чужа. 

... якщо у тебе є душа.

Ти думаєш, належиш до розумних, 

що думаючий ти, а інші то не розуміють.

Ти слухаєш, читаєш, віриш, ти думаєш що зможеш, вмієш?!

Феміда все ж готує меч, і не сховаєшся,

затягне тебе в дикий смерч. 

В цій справі переможців не буває. Навіщо ти чекаєш? 

Що чекаєш?

Чого б тобі не жити задля щастя? 

Заробиш ти й без цього, не чекай. 

Ти кажеш справедливість, хочеш боронити долю -

то йди на нуль, ставай до бою. 

“За владу ти не будеш воювати” -

то йди до волонтерів чи донать, 

провідай хлопців в хірургії, а скільки біженців, 

яким нема де спати! Зроби для них щось.

Ти про корупцію по методичці не кричи, 

спочатку заплати податок 

хоч раз в житті.

Знущання, алкоголь, дурмани потім не заглушать  болю:

убогим бути це про вибір, а не долю. 

Ти палиш сірники, кидаєш в воду, 

В задумі ніби молишся, а ніби й розмовляєш. 

Яку свободу ти шукаєш, від чого буде та свобода?

Ти знаєш, що в Феміди була книга?

Пов'язку вона зніме, бо не та тут ситуація для суду. 

Ти знаєш що він буде. 

Ти знаєш що не скресне ця червона крига, 

замішана на сльозах і крові,

Що потім? будеш говорити про відлигу, про прощення й забуття. 

Навіщо ж нам тоді таке життя, 

як ворога введеш до хати, 

для чого ці переконання в голові? 

Ти будеш ще молитись про життя, 

Не каламуть ти воду!

Ти віриш не прийдеться, та спинись! - 

бо доведеться ще молитись про свободу.