Тривога шматує серце,

тривога нудить шлунок,

тривозі в мені не йметься: 

взиваю на порятунок.

Тривога малює картини,

тривога залізла у вуха,

болем згинає спину,

свистом ріже по слуху.

Гнів вже зціплює зуби,

ненависть пише прокльони,

злістю стискаються губи,

думкою дзвоню у дзвони.

Вдих-видих, погляд на ноги:

тут мені треба спокій,

ще видих - стихає тривога

і я вже - безшумні кроки.

Мій погляд орлиний та хижий,

крізь оптику з ціллю вітаюсь,

ще рух і мозок твій - жижа,

за це на одрі не покаюсь.

Зповзаю я тихо подалі,

вони ж траєкторію взнають,

природа мене приховає -

даремно - вони повтікають.

Мій постріл між стуками серця,

а подих зрівняється з вітром,

молись, він тобі не озветься,

погасло для тебе вже світло.

Повзу, вітер зелень хитає - 

це нам від землі допомога,

де я - ти ніколи не взнаєш,

я всюди, не клич про підмогу.

Ще подих, ще куля, баліста,

стервятникам буде свято,

я завжди працюю чисто,

я завжди працюю завзято.

Мій спокій розлився по тілу,

нарешті я зможу поспати

таке моє зараз діло - 

між стуками медитувати.