Розвіє вітер чорні хмари

і білий розжене туман

розсипе нічка зорі жаром

і день напише свій роман

на зміну ночам прийдуть ранки

весна розтопить лід зими.

а Воїн світла як світанки

очистить землю від пітьми.

Закрутять танго над хатами

в веснянім небі ластівки,

лиш син не вернеться до мами

він вже на небі, навіки....

Кричить в безтямі сива мати

гука до сина в синю вись,

вмива лице сльозами тато:

для нього час вже зупинивсь.

Зростили сина ви - Героя

він повернувся на щиті,

тепер у цілім світі двоє

одні в безмежній самоті.

Запалим свічечку в лампаді

перед Спасителем землі,

побачим спалах в зорепаді -

то наш герой в святій імлі.

Вклонімся до землі содлатам!

за маму, тата і дитя

за промінь сонця в нашій хаті

за вечір, ранок, за життя!